Ніхто я тут, і жодної омани,
а тільки поклоніння,
на світовому дереві багряний
листок осінній.
Зимове світло ніжно осяває
нагі дерева зранку,
наснаги свято в радості триває
безперестанку.
Усе живе не стишиться до скону,
граніт гуде тремтливо,
танцюють ліс, ріка, як електрони,
лунають співи.
Живого всесвіту не зупинити
стрімких потоку й лету,
засвідчують у віршах долю світу
його поети.
Коли вслухаюсь мовчки у стихію,
безкраю, безупинну,
коли мій гамір внутрішній німіє
хоч на хвилину,
зникають далі й часу перепони,
ось дерево зелене та осіннє,
я не один – братів навкіл мільйони
колись і нині.
Альберт Ґудгейр
З есперанто переклав Петро Паливода
