Йосип Струцюк
Висівав хтось в небі зорі

ХОДИТЬ БУСОЛ ПО СТЕРНІ

Ходить бусол по стерні,
босий ходить бусол.
Очі – втомлені, сумні:
відлітати ж мусить.

Скаче жабка: скік та скік.
Не була б то жабка.
„З ким зостанусь я? Із ким?
Ох, як бусла жалко!”

По жнивах вже, по теплі.
Ждать погоди годі.
Скаче жабка по землі,
поки бусол ходить.

ЖАЙВІРКОВИЙ ВЕЛИКДЕНЬ

Вітерець бринить гілками
і гойдає тишу.
Добре жайвірковій мамі —
писанки всім пише.

З піднебесся сіра птиця,
бо весни месія,
в сіру землю, як годиться,
дзвінко зерна сіє.

Що за зерна! Що за трелі!
Що то за причина!
І сміється світ веселий
добрими очима.

Жайвірок малий і сірий
взяв на крильця небо,
в свято першим він повірив —
так, напевне, й треба.

Сіра птиця, як годиться,
сіє, посіває,
з Великоднем всіх вітає,
Бога звеличає.

ВИСІВАВ ХТОСЬ В НЕБІ ЗОРІ

Висівав хтось в небі зорі,
знизу хвилі мерехтіли.
У далекі сині гори
ми з Телесиком летіли.

Волошкова наша мова
десь над Колобком гадала,
а сопілка калинова
про дива розповідала.

Як довкола все горіло
й чорні хмари підростали –
з Кожум’якою Кирилом
ми за рідну землю стали.

Сонце сходить на ромашки,
а де Змій лихий гуляє –
ми таки з Котигорошком
ще братів повизволяєм.

ПОМІЖ СОННИМИ ГОРБАМИ

Поміж сонними горбами
до ріки лужком навскіс
виряджалися кульбаби
на зелений сінокіс.
Хто ж валитиме покоси?
Хто між роси забреде?
Чорногуз мантачку носить,
але косу не знайде.
Бубон сонця. Гей, музики,
прокидатися пора!
Срібні коники на смиках
розітнули срібну рань.
А небавом до забави
придивився горицвіт:
між веселої кульбаби
лисий затесавсь кульдід.
Ненароком скоком-боком
закаблуки викида,
аж ріка зітха глибоко,
аж в ріці цвіте вода.

ЧОРНА БЕРЕЗА

Ми до лісу вбігли –
знову, як і вчора,
всі берези білі,
а одненька – чорна.
Всі берези білі,
а одна, як сажа.
Всі в кущі розбіглись.
Справді, що тут скажеш?
Чорна – ані з місця.
Стала. Ані кроку.
Шелестить між листям
білий бантик збоку.

СОМ

Заховався в яму сом,
хилить сома синій сон.
Де взялися внученята,
внученята-соменята:
– Ми зібрали з плеса ряску.
Розкажіть, дідусю, казку!
Сом поволі вус підвів
і малечі відповів:
– Милі мої онучата,
мушу нині помовчати,
бо набрався я біди –
маю повен рот води.

І занурив сивий сом
довгий вус у синій сон.

БУВ СОБІ ЗЕЛЕНИЙ ГАЙ

Був собі зелений гай,
престаренький Подрімай,
а його синок рідненький –
недрімайко зелененький –
потихеньку перебрів
на узліссі через рів.
І подибав навпрошки
по долині до ріки.
Біля самої води
деревцяток насадив.
Прилетіли чиж і шпак,
дрізд співучий, а відтак –
горобець і кропив’янка,
вертихвістка і вільшанка.
Соловей не забарився –
у гайочку оселився,
тільки жайвір не схотів –
в поле чисте полетів.
Весело тепер гайочку –
зелененькому синочку:
цілі ночі, цілі дні
линуть тут дзвінкі пісні.

Малюнки Оляни Рути
  • 20
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    20
    Shares