Олена Ляшенко
Байки

ЯК ЖУК ЗАКОХАВСЯ

Жук-рогач товстий, багатий,
Виповз навесні із хати.
Все цвіте в прадавнім лісі.
Жук надумав одружитись.

Ось угледів він Бджолу:
– Панно, зараз підповзу!
Зачекайте, поспішаю,
Пропозицію я маю!
В Ваші форми, смужки, «жу»
Закохався старий жук.
Пропоную разом жити
І нічого не робити.
Я багатий, маю все.
Що Ви скажете на це?

Усміхнулася Бджола:
– Де я тільки не була,
А нахабності такої
Не стрічала ще ніколи!
Я галявинки всі знаю,
Квітів аромат вивчаю,
Щоб найкращий мати мед.
Розумію наперед,
Де корисне, а де – ні.
Нащо, Жуче, ти мені?
Друже, перш ніж одружитись,
Треба грамоти навчитись!

Слухав Жук, махнув рукою
І сховався з головою
Знову у своїй хатинці,
Як звичайно, наодинці.

Хто лінивий до навчання,
Хай не мріє про кохання!

 

ПРИГОДА БАБИ-ХМАРИ

Суне небом Баба-Хмара,
Чорно-біла, як примара.
І, не дивлячись донизу,
– Грр, – наспівує над лісом.

Ріс у лісі Дуб кремезний,
Височезний, широчезний…
Баба всім хмаристим тілом
На вершечок і присіла.
І зітхає важко:
– Ху, трішечки передихну…

А із дощиком торбину
На плечі несла Хмарина.
Листя в Дуба молоденьке,
Зелененьке, цікавеньке,
Тож, торбина «трісь-трісь-трісь» –
Дощ пішов на увесь ліс!

Баба-Хмара поспішає,
Дірочки оті латає.
Де зашиє – знов тече…
Баба торбу ту товче,
Сердиться, гарчить, лякає,
Блискавицями жбурляє.

Дуб сміється й примовля:
– Що, попалася, стара?
Будеш в мене капелюхом,
Моїм власним водохлюпом!
Дощ люблю я, після нього
Купу листячка нового
Маю, щоб, коли схотів,
Шелестіти ним зумів.

Баба думає-гадає,
Вітра в поміч закликає:
– Помагай-но, Вітре-друже,
Бо старій вже не подужать!

Чують всі – гуде та свище –
Молодий летить Вітрище.
Гулка Дуба гнеться-гнеться,
Баба Хмара аж сміється:
– Покатай-но мене небом!
Рознесімо дощ, колего!

Витяг хмару той з біди
Та й до Дуба каже:
– Ти безсоромний егоїст!
Там зітха сусідній ліс!
Без дощу вже тиждень другий
Жовкне і стоїть понурий!
Дощ – то посланець небесний,
Вітер Хмарі – син похресний.
Зрозумій: ділитись треба,
Бо у всіх є в тім потреба!

Засоромився Дубочок,
В листячку ховає очі…
Хмара ж геть пішла ліниво,
Залишивши ліс щасливим.

 

ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

Зелена Гусінь плаче тихо.
Невже у неї сталось лихо?
Летить назустріч їй Метелик,
В руках тримає свій портфелик:
– Оце так квіти! Ось так ліс!
А в чім причина ваших сліз,
Прекрасна пані? Я здаля
Лечу додому з навчання.
Здобув освіту вищу, справжню.
Вашій біді також зараджу!

– Навряд чи, друже кольоровий –
Гусінь сумна йому говорить, –
Немає в мене справжніх друзів,
Ані у лісі, ані в лузі,
Бо я зелена і бридка…
Напевно доленька така:
Плести собі нитки шовкові
Й про крила мріять кольорові…

– Якщо лише потрібні крила,
То вам не складно їх отримать!
Сплетіть-но кокон з павутинки,
Сховайтесь в нього, як в хатинку,
Згорніться там собі клубочком,
А я накрию Вас листочком.

Метелик вчений точно знав,
Про те, що Гусені казав.
Придумала природа-мати,
Як крильця їй подарувати.

Чекала Гусінь терпеливо,
Минулась ніч, і сталось диво:
Із-під листочка на світанні
З’явилася Метелик-пані:

– Тепер я гарна і всміхаюсь,
Від компліментів надихаюсь!
Завмер у захваті Метелик,
Відкрив маленький свій портфелик:

– Не бачив ще краси такої:
Божественної, неземної!
До Ваших крил таких барвистих
Я подарую Вам намисто.

А іншим пам’ятати варто:
Не привід зовнішність для жартів.
Ти можеш різний вигляд мати,
Важливо – ким зумієш стати!

 

В ЧОМУ СИЛА?

Мурашеня кричить з порогу:
– Послухайте, заради Бога!
Я найсильніший на Землі!
Таємна сила є в мені!
Загуглив і дізнався враз,
Що в цілих 50 аж раз
Більшу, ніж важить рідний тато,
Вагу спроможний я підняти.
Тим часом інші працювали,
Новий будинок будували:
Просторий, затишний, зручний:
– Гей, чоловіче молодий!
Ти б, може, краще допоміг?
Мурашеня ж не чує їх:
– Як можу стільки сили мати,
Собі збудую сам палати!
Сивий Мураха-бородань
Сміявсь з дитячих поривань.
Мурашеня ж бо із листочків
Вклада фундамент на горбочку:
– Два, десять, тридцять, сорок сім…
Сердега впав, немає сил,
А бородань сивоголовий
Підліз поближче і говорить:
– Візьми гіллячку і зламай.
Малий підвівся:
– Зачекай…
За мить гіллячка навпіл «трісь»…
– Тепер за віника візьмись! –
Продовжує навчать старий, –
Чого ж бо дивишся? Бери!
Тут гілочок десятків три.
Ану ж бо, спробуй, хоч зігни.
Аж червоніє так ламає:
– Та що ж воно все означає?
Одна ламається і гнеться,
А купа щось не піддається.
Хехекнув дід Мураха сивий:
– Ти ж хизувався тим, що сильний!
Так і в житті, юначе-друже,
Де легко, там здаєшся дужим,
А до великої мети
Потрібно разом всім іти.
З дитинства мусиш знати, сину,
У єдності вся наша сила!

 

Ілюстрації Ольги Домашевої

  • 74
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    74
    Shares