Альгімантас Балтакіс
Лише один день…

МАТИ

Де мій початок?

За тисячу миль,
Тисячу років тому.
В утробі матері.
Під серцем.

Де моє продовження?

На маминих руках.
У маминих очах.
У маминих думках.
Отам моє продовження.

А коли матері не буде?

Біля маминої могили.
У маминих очах.
У маминих думках.
Під бождеревом.

А де моє закінчення?

За тисячу миль.
Після тисячі літ.
У маминій утробі.
У маминих очах.
У маминих думках.

Закінчення нема.
Є тільки продовження.

* * *
Дививсь я на море.
Дививсь я на хмари.
На журавля, що летів.
На миле обличчя.
На грайливу дитину.
Дивився, дивився, дивився,
Надивитись не міг.

Відчуваю,
Що вже ніколи
Надивитись не зможу.

* * *
(Із циклу „Листки, жовті листки”)

Я хотів би міцно заснути –
Як ведмідь у зимовий сон.
Потім прокинутися –
І нічого не пригадати.
Устати весняного ранку,
Потягнутися
І сказати всім:
Доброго ранку!
І почати жити заново…

СЕНТЕНЦІЯ

Скільки розсипано
Поцілунків гарячих!
Незмірне кохання
Ллється через край.
Ми свічку палимо
У денний час,
Забувши,
Що прийде вечір.

ЛІСНИКИ

Вистоїмо,
усе вистоїмо.
І ще й іншим скажемо:
вистояли!

Біда
може бути
більша
за тебе самого
за найвище дерево.

Але біда
не може бути
більша за нашу Батьківщину.

Тоді б ми не вистояли
навіки замовкнули.

ЛЮБОВ І НЕНАВИСТЬ

Тільки ті, котрих ми любимо,
тільки ті, котрих ненавидимо, –
для нас живі.

Тільки їх ми бачимо,
тільки про них думаємо.
Навіть тоді, коли вони померли.

Всі інші
не мають навіть своєї тіні.

* * *
                              Йонасові Мікелінскасу

Нам Учитель казав:
або говоріть точно,
або мовчіть!

Відтоді
боїмося і рота розтулити.

Невже
зостанемося німі?

Точно
може лиш Бог говорити…

ЗЕМЛЯ

Вона ніби й нічого не робить. Тільки лежить,
Як жінка. Але яка важка це робота!
Вона зробила все, що могла.
Узяла зерно, повернула колос.

Тепер щаслива. Тільки дуже втомилась.
Постеліть їй, сніжинки, м’яку постіль.
Підберіть породіллі суворих охоронців,
Щоб ходили тихо палатою.

ДІВЧИНА, ЩО КУПАЛАСЯ ВНОЧІ

Горбата дівчина
Уночі прийшла до річки.
Розгледілася.
Прислухалася.
Роздягнулася.
Забрела у воду
І стала дивитися
На свій розпливчастий образ.
Це було єдине її люстерко,
В яке вона могла без страху заглянути.

Тепер вона була вродлива,
Справжня Афродіта.

Ох, подумала дівчина,
Якби завжди була ніч.
Ніхто й не знав би,
Що я горбата…

Подумала
І жалібно заплакала:
Їй було шкода себе,
А ще більше – шкода дня…

ПРИВ’ЯЗАНІСТЬ

Я до тебе прив’язався
В горах над безоднею
Ти із прірви виводиш мене.

А на рівнині тебе знов я забув,
Хоч ти й була поруч.
Ох, рівнино, благословенна і клята!
Потім пливли ми морем. Знов прив’язався
Я до тебе, бо ж бушувала буря
І корабель стрибав, як тріска.

Ми дісталися в порт. Знов я забув
Тебе, хоч і ти поруч,
Благословенна і клята.

ЛИШЕ ОДИН ДЕНЬ…

Нехай нас розбудить ранок,
мов двох незнайомих людей…

Я несміливо – немов уперше –
торкаю твоє оголене плече.
І справді:
хто ти?
Звідки прийшла у мою оселю?
А може, тут твій дім?
Може, готель?
Де ми з тобою?

Не знаю, нічого не знаю.
Не знаю навіть твойого імені.
Як тебе звуть?

Але я знаю:
ми з тобою окремо
лише один день.
До вечора про один наступний
дізнаємося більше,
ніж знаємо,
через двадцять літ.

МІФОЛОГІЯ: БОГИНЯ ҐИВАТЕ

Богиня життя Ґивате.
Чому життя?
Чому не смерть?

Бо
відняти може
лиш той,
що й дає.

Смерті й життя богиня
Ґивате.

МІНІМАЛІЗМ

Яке коротке життя!

Лише трохи довше
за цей вірш.

ВИНОГРАДНЕ ГРОНО
                              Григорію Вієру

Ти казав:
Дружба
Мені нагадує
Виноградне гроно.

І справді:
Міцно зчеплені
Ягоди
Ціле літо спіють
На одній ручці.

Справді:
Дружба солодка
Як виноградний сік.

Справді:
Дружба п’янить
як добре вистояне «Purkaras».
Поки воно
Не перетворило нас на сліпих.

З литовської переклав Дмитро Чередниченко

Фото Євгенії Левін

  • 26
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •