Анастасія Педан. Сім життів

Рецензія на американську драму “Сім життів” (Seven Pounds, 2008) режисера Габріеля Муччіно

“Вони не знайомі. У них різні долі. Однак у них одна таємниця”, – такий слоган у вітчизняному прокаті тонко окреслює головну ідею і фабулу фільму, ніби спонукаючи осягнути цю таємницю, розділивши її з головними героями, щоб уже назавжди залишити у своєму серці.

Варто почати із загального сприйняття стрічки як “картинки” і сплетіння емоцій від почутого та побаченого. Фільм не викликає відчуття спокою: ти або зазнаєш тривоги, або переживаєш емоційний вибух. Тут немає місця гумору чи іронії, радісні нотки швидко зникають на фоні загальної драматичної канви. Тут не знайдеш тої солодкуватої розміреності, що інколи діє, як снодійне. Та попри це, фільм теплий, кольорова гама м’яка (хоча і не без фатальної чорноти в переломних сценах), особливо ті кадри, де розгортається любовна лінія. Не сприймається окремим елементом музичний супровід: він гармонійно доповнює як саму атмосферу фільму, так і окремі діалоги і події в житті героїв. Стрічка тримає в напрузі, зворушує, болить, спонукає до роздумів.

Щодо образу головного героя Тіма Томаса, якого зіграв геніальний Вілл Сміт, то його можу назвати як і достатньо цілісним, так і різко дисонансним: на початку фільму навіть до кінця і не розумієш, що в ньому переважає — добро чи зло. За представником податкової служби не зразу проглядаються щирі наміри спокутувати свій гріх. Гріх полягає в тому, що за два роки до зображуваних подій Тім згубив життя сімох людей у автокатастрофі — тепер він крок за кроком намагається скинути з себе петлю гріховності і повернутися у вихідне положення спокою совісті. Так, жертвуючи своїми органами, майном і турботою про інших, йому вдається рятувати життя подекуди абсолютно не знайомих йому людей. Чи знаходив він спокій із кожною такою пожертвою? Мені здається, що не до кінця, адже найскладніше для героя виявилося пробачити самому собі.

На щастя, сьомою людиною для розплати за гріх стала молода підприємниця з хворобою серця Емілі Поза, яка була для Тіма не тільки вагомою причиною віддати власне життя задля її порятунку, а й найсильнішим і останнім коханням. Самовіддана беззастережна турбота Тіма про кохану, а також розкриття його романтичного начала змушують поважати його образ, захоплюватися ним і співпереживати. На мою думку, Тім та Емілі об’єднані не гіркотою життя, а передусім всепереможною надією на краще, яка разом з тим спонукає їх жити так, ніби востаннє, кохати так, ніби на всій планеті є лише вони удвох. Під час перегляду розумієш, що теж переймаєш цю надію; її вогник формує в голові думку “а може все-таки Емілі переможе хворобу, і я побачу фантастичний хеппі енд?”. Та ця стрічка не була б драмою. І саме те, що Тім віддає власне серце і душу дівчині, що стала для нього останнім найсолодшим, найлегшим ковтком повітря в задусі докорів сумління, робить фільм непересічним у своїй силі та палітрі почуттів.

Такій ідентифікації стрічки відповідає і глибока образність, і рясність художніх засобів; і хоча кожен може сприймати їх по-своєму, однак сенс від того не деформується. Найяскравішим прийомом у стрічці є обрамлення, от тільки на початку сцена самогубства викликає почуття небезпеки і остраху, а от укінці вона сприймається вже як поєднання багатьох емоцій, серед яких є місце суму, тривозі, розпачу, жалю, і водночас захопленню, повазі, співпереживанню, адже приходить чітке усвідомлення, що це самогубство заради життя. Фільм рясніє і ретроспекціями у свідомості головного героя, які сприймаються як жаль за своїм згубленим щастям і водночас найсильнішим докором сумління. Не можна не помітити ключові символи, закладені у стрічці. Найголовнішим із них я вважаю саме число “7”, яке символізує 7 людських життів і душ (спочатку згублених, а потім врятованих). Хоча мені здається, що рятуючи 7 душ, він врятував і свою – восьму. Символічно і те, що спочатку внаслідок трагедії чоловік втрачає своє кохання, а згодом саме кохання стає причиною його героїчного вчинку. Проливний холодний дощ в останніх сценах фільму — теж символ. Символ невідворотності і гіркоти, які виникають в Тіма після того, як він дізнався, що шансів на отримання донорського серця для Емілі немає. Тоді ж герой вирішив, що не зможе пережити ще однієї втрати, і що найвищою розрадою для душі стане саме те, що його серце буде битися в коханій дівчині.

Безперечно, у драмі “Сім життів” порушено багато моральних проблем. Ключовими серед них можу виокремити жертовність і людинолюбство — всеохопне, усепроникне, безумовне. Тут порушено проблему не так людини і суспільства, як конфлікту власного “я”, совісті і непримиримості до фатальних помилок минулого, які змінили теперішнє. Це фільм про силу духу і про чесність із самим собою.

Особливу цінність цього фільму я вбачаю в тому, що він простий, пересічний, побутовий у подачі і складний та глибокий у своїй ідеї. Це не фантастика, де героїв намагаються наділити надлюдськими якостями і здібностями, де героїзм пашить пафосом. Це картина про життя — несправедливе, тривожне, мінливе, таке, що в одну мить підносить до небес, а згодом боляче кидає униз. Це справжня життєва драма, яка не залишить байдужою жодну людину.

На завершення хочу поділитися загальними міркуваннями про ідею стрічки: можливо, не можна спокутувати гріх до кінця, однак одна справа – покірно чекати покарання за скоєне, не намагаючись нічого змінити, а інше, коли його спокутування стає справою честі і гідності, за яку готовий покласти життя. Чекати чийогось осуду — слабодухість, зазнати власного осуду — хоробрість у найвищому прояві.

Раджу кожному “прожити” цей фільм, перепустити його через свої серце і розум для того, щоб винести свою неповторну істину.