Сергій Завалко. Що впало, те пропало

Наразі все йде до того, що «Доктор Сон» був останньою книгою, в якій король жахів підтверджував свій титул. Хоча, переставши лякати, Кінг не став гірше писати. Трилери – цілком його стихія. «Містер Мерседес» став вдалим дебютом американця в новому направленні. Книга «Що впало, те пропало» мала б бути продовженням «Містера», натомість стала окремою історією. Так, головні персонажі залишились, і деякі події переплітаються з сумнозвісним пошуком роботи, але Брейді Хартсфілд ніяким чином не впливає на хід подій.

Не дивлячись на все вищесказане, Кінга не можна звинувачувати у відсутності інтересу. Як завжди, він придумав дуже цікавий сюжет, в якому до останніх сторінок не зрозуміло, чим все закінчиться. На цей раз головним поганим хлопцем став фанат романів про Джиммі Голда. Він нападає на письменника, грабує його, вбиває і забирає рукописи. Юнак не вірить своїм очам, коли бачить в рукописах нову історію про Джиммі. Згодом він потрапляє до в’язниці (не за цей злочин), і роман – це єдине, що дозволяє йому триматися багато років до виходу на свободу.

В багатьох свої книгах Кінг завуальовано показує, яку роль література займає в житті людини. В реальному світі навряд чи можна знайти такого фанатика, як головний герой, бо він заради рукописів ладен померти, але його любов до читання дійсно вражає. Стиль американського письменника багатьом може не подобатись, тому що він на протязі всього роману розтягує історію, а в останніх п’ятидесяти сторінках події розгортаються з блискавичною швидкістю. Частенько він любить розчаровувати читачів фіналом (чого варті лише «11/22/63» і «Темна Вежа»). Зате тут кінцівка перфектна, і, мабуть, єдина правильна з усіх можливих варіантів.

Уже з перших сторінок можна зрозуміти, що книга на любителя. Коли в епілог вставляться нецензурщина, багатьох читачів це може відштовхнути. Іншим, навпаки, це може здатися оригінальним. Як завжди, Кінг неперевершений в діалогах: весело, цікаво, з чорним гумором. Нецензурних слів дійсно дуже багато, і це трохи набридає. Все-таки це не Лесь Подерв’янський. В цьому трохи винен і перекладач. Англійська мова не настільки багата, як наша, в тому числі і на лайку, тому дуже грубі вирази можна було вдало замаскувати.

По жанру роман ближче всього до трилера. Якщо «Містер Мерседес» ще можна було назвати детективом, то тут – суцільний екшен. Практично весь час читачі будуть переживати за молодого хлопця, який старатиметься врятуватися від старого бандита, бо матиме те, що належить чоловіку. Звичайно, Білл Ходжес теж зіграє свою роль. Особливо доречним він буде в кінці. Тим, хто читав першу частину, цікаво, як змінилися персонажі порівняно з минулим часом. Детектив відкрив свою невелику компанію під назвою «Що впало, те пропало», а його темношкірий друг навчається в коледжі. Холлі поступово виліковується від сильних неврозів.

Гумор і напруга являються головними сильними сторонами роману. Чи є в ньому щось особливе? Можливо, авторський почерк. На перший погляд здається, що книга нічим не виділяється серед продуктів сотень інших авторів, але щось таки примушує дочитати її до кінця. Кінг уміє інтригувати, хоча інколи явно переграє з цим. Тут є доволі цікава історія, добре продумані персонажі, долі різних людей, які переплітаються між собою.

Безперечно, роман вартий уваги. Не тому, що його написав відомий письменник. Кінг зумів помістити в кілька сотень сторінок цілий світ, в якому подобається знаходитись. Він змушує переживати за маленького хлопця, змушує дивитись очима старого бандита і думати його головою. Він також змушує сміятись навіть у самих безглуздих діалогах. Можливо, йому ще далеченько до ідеального трилера, але він уміє і створити напругу, і розрядити ситуацію, а це не що інше, як професіоналізм.