Микола Литвин • Вірші з Волиці (2005–2008)

***
Закінчився бій. Усі друзі убиті,
живий залишився один тільки я.
Як хочу я жити! Як хочу любити
Марійку й Тебе, Україно моя…

А ворог вже поруч, жорстокий і лютий,
він п’яно волає: “Бандера, здавайсь!”
А в мене в “пепешці” одна лише куля,
шепочу: “Вкраїно-Маріє, прощай”.

І сталося диво: крізь снігу завію
Марійка набої під серцем несе.
І знов я на ворога лютого сію
не жито-пшеницю, а кулі і смерть.

 

СХОДИТЬ СОНЦЕ

Над лісом і річкою
п’ю
натщесерце
солодке вино самоти.

 

***

Я хотів би, щоб тая сніжинка
п’ятикутна сніжинка була.
В.Сосюра

Володимир Сосюра просив,
щоб сніжинка була п’ятикутною…

А я прошу в Бога,
щоб вона завжди була такою,
якою Він її створив.

 

***
Вже душа у снігах,
й колядує мій голос.
Там далеко в степах,
де так пусто і голо.

Де могили батьків
і моя, вже розвалена, хата.
Колядує мій гнів.
Колядує недоля пихата.

 

***
Долоні мої – наче опале і почорніле листя,
а листя – наче мої долоні.
Небо (вже не осіннє і ще не зимове) дитинно-чисте,
і зорі крешуть об мої сиві скроні.

Іскри сиплються на землю, щоб весною
прорости підсніжниками. Вже без мене.
Вже сусідський собака тужить зі мною –
за листям зеленим.

 

***
Мені б упертості Ігоревого Бояна,
що співав веселої навіть після програної битви.
Мені б твоєї впертості, земле кохана,
твоєї зеленої молитви.

І, може, я став би знову до бою
не з ворогом, а з тим, що зосталось з мого народу.
І був би розтерзаний сею юрбою,
і був би щасливий таким ісходом.

 

***
Сьогодні, кажуть, найкоротша ніч,
а я ще й не бачив літа…
Оце б розпалити мамину піч
й полум’ям серце гріти.

Та печі і мами давно вже нема,
а там, де серце, – пустка тривожна.
І ніч якась дивна, глуха та німа, –
щось хоче сказати й не може.

 

***
Не тяжко вже мені й не легко
й душа не проситься до раю…
Чи в сні, чи наяву лелека
понад Унавою злітає.

Затис у дзьобі гілку вишні,
ще не зів’ялу, ще зелену.
А з неба чистого Весвишній
на нього дивиться й на мене.

 

***
За матір’ю лоша біжить,
незграбне, миле, довгоноге…
Візьму з собою я цю мить –
як дар від Бога у дорогу.

Візьму хмаринку, що, мов дим,
вербову, мов зітхання, гілку.
Та кілька найсвітліших рим,
окрайчик хліба і сопілку.

 

  • 42
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    42
    Shares

Підписатися на телеграм-канал

Читайте наш телеграм-канал!