Залюблений у світ литовської дитини

Про книжку Вітаутаса Рачицкаса «Хлопчаки танцюють брейк» у перекладі Дмитра Чередниченка

Твори Дмитра Чередниченка – цей особливо людяний світ для дитини – посідають визначне місце в сучасній літературі. Його мистецьке око уважне до вчинків дітей, ще уважніше – до взаємин дорослих із дітьми. Саме людяністю Дмитро Чередниченко навчає і виховує своїх малих читачів.

Не менш відомий він і в перекладній дитячій літературі. Митець щедро збагатив українську літературу для дітей світовою класикою. Його переклади багато важать для української дитини – вони змалку долучають її до вселюдської сім’ї народів. Що дивовижно іще: для перекладів Дмитро Чередниченко обирає дуже людяні твори, такі, що перегукуються мотивами добра із його власними. Перекладач Дмитро Чередниченко має надсимпатію до литовських митців. Недавно побачила світ у перекладі Дмитра Чередниченка повість Вітаутаса Рачицкаса «Хлопчаки танцюють брейк». Загальну емоцію від перекладу можна висловити кількома словами: зроблено переклад талановито, вишуканою українською мовою, збережено душу литовської дитини, її характер.

Чим зацікавить українську дитину-читача цей твір? Передовсім зображеними подіями. Повість Вітаутаса Рачицкаса знайомить зі школою, шкільними буднями сучасної литовської дитини. На жаль, нині українська література для дітей оминає тему школи. Літературна критика наголошує, що в сучасній літературі для дітей не розроблено тему шкільного життя. І справді, важко назвати, хто із сучасних українських прозаїків звернувся до цієї теми.

Не менш важливі вічні проблеми місця дитини в родині. Свого часу європейська література чимало уваги надавала темі самотньої дитини. Самотність відчувала навіть та дитина, що мала цілком добропорядну родину (Міра Лобе «Бабуся на яблуні», Астрід Ліндгрен «Пеппі Довгапанчоха», Елін Пелін «Ян Бібіян» та ін.). Зазначимо, що повість «Хлопчаки танцюють брейк» не належить до таких творів. І все ж розгортаєш книжку під назвою, що інтригує, і шукаєш відповіді на низку питань. Яка вона, сучасна литовська дитина, який світ створили батьки для неї? Чим живе родина? Адже для дитини на етапі становлення особистості це надзвичайно важлива проблема. Як сприймає дитина життя батьків? Який вплив рідних відчуває? І поринаєш у твір про сучасну дитину і сучасну її родину. Прочитавши книжку, український читач побуває у литовській родині, відчує інтелігентність взаємин, те рицарство стосунків, щось таке особливе і водночас нічого незвичайного.

Вітаутас Рачицкас. Хлопчаки танцюють брейк / Пер. з лит. Дмитра Чередниченка. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – 232 с.

А й справді, герой повісті, малий Йокубеліс, має звичайну родину. «У Йокубеліса є дошка на роликах, у Йокубелісового тата – портативний комп’ютер, у мами – виразка дванадцятипалої кишки, у бабусі Егідії – привезені з Лондона дві палиці, спираючись на які, вона вранці прогулюється. У Йокубелісового дідуся є Музика». Музикою виявляється моторний, симпатичний, розумний песик, бо дідусь – і музикант, і співак, і капітан. Доброзичливість у взаєминах членів родини підкреслюється гумором. Йокубеліс навчається в третьому класі, його шкільна вчителька Лайма і гарна собою, і має педагогічний хист. Шкільні друзі постають у різних ситуаціях і характерах. Це все створює дитячий колектив, у якому Йокубеліс почувається вільним і рівноправним членом. На уроках музики йому дозволяють співати соло, тож він виконує татові й мамині пісні. Хлопчик вважає, що на уроці фізкультури слід стояти на голові, щоб почуватися розумним цілий день. Та домашніх завдань, на думку малого, забагато, і він вирішив схитрувати. Правда ж, дитяча логіка, і хіба вона в литовського хлопчака не така, як в українського? Почувши в транспорті невимушену розмову двох паній, як можна вдати із себе хворого, Йокубеліс подався в поліклініку. На питання лікарки відповідає почутим: «Голова болить… У спині колька… Напевно, я перетомився». Відбувається кумедна сцена, але в ній немає приниження хитруна, якого викрито на брехні. У цій ситуації відчувається повага до дитячої особистості, добре знання дитячої психології.

Побуває читач також і в литовській школі, у третьому класі.

У повісті постає розмаїття дитячих характерів. Добре виписані сцени шкільного життя, взаємин між дітьми і роль педагога в формуванні дитячого колективу. Щось навіть відчувається з педагогіки В. Сухомлинського, її основного постулату – мораль і совість.

Головний герой твору третьокласник Йокубеліс не ідеалізований – він сучасна дитина. Його дитячі капості інколи дістають учительку, але внутрішній світ дитини чистий, наївний, людяний і співчутливий. Йокубеліс любить вчительку, але водночас зриває урок малювання. Щоб уникнути покарання батька, видає себе за свого хрещеного і телефонує вчительці з проханням не карати малого пустуна. Чимало моральних страждань зазнає малий через знайдений мобільник. Найстрашнішим для нього є те, що його підозрюють, ніби він украв, і довести свою невинність йому непросто. Тож коли зникає в другокласниці дорога красива шубка, Йокубеліс сам стає детективом – і натомість викриває таємницю кохання своїх учителів Лайми і Вілюса. А шубка знайшлася: її неуважна дівчинка забула в бібліотеці.

Ще одна низка питань постає перед читачем, пов’язана з проблемою дитини і школи. Яка вона, сучасна литовська школа? Як відбувається процес навчання і виховання в ній? Як почуваються діти в шкільних колективах? Які вони, литовські вчителі? З цієї нагоди хочеться розглянути кілька епізодів повісті.

Йокубелісів клас – звичайний, але в колективі виникають ситуації, що потребують вчительського втручання. Таких ситуацій вистачає і в українських школах. Цікаве домашнє завдання вчительки Лайми – з допомогою дідусів і бабусь виготовити іграшку їхнього дитинства – діти виконують із задоволенням. Тут і ганчір’яні, і паперові вироби. Та Августінасів паперовий парашутик завис на дереві. Йокубеліс береться за два літи (литовська валюта – ред.) зняти його. Та вчитель Вілюс змушує хлопця злізти з дерева. Йокубеліс, хоч і шкодує про незароблені два літи, слухається. Більш того, кмітливий третьокласник додумався, як допомогти вчителю не осоромитися. Адже той поліз у своєму святковому костюмі (йде з Лаймою до театру) по парашутик, і, либонь, дістався б до нього, лише перетворившись на птаха. Йокубеліс згадав про свою іграшку – іграшку дитинства дідусів і прадідусів, яку за завданням учительки Лайми, а за татової найщирішої підмоги, можна сказати, майже сам зробив. Рогаткою збив той парашутик і пообіцяв більше по деревах не лазити.

Своєрідний іспит на чесність витримує хлопчик, коли уявив себе невидимим. Це так чудово: стати фокусником і зробитися невидимим! Ось він без гаманця і грошей може накласти повні кишені жувальної гумки, але: «Ні, ні й ще раз ні! Вибачайте, але цього Йокубеліс не робитиме. Ніколи… Красти Йокубеліс не посміє». Це уявив собі хлопчик у мріях. Тож у реальній ситуації «стати невидимим», за порадою однокласника, добре заховавшись у класі, Йокубеліс мимохіть розкриває причини приниження його однокласниці Урте іншою дівчинкою Гуодою. Ненависть сховалася в родині: Гуодин батько покинув сім’ю – тепер він вітчим Урте. Свою злість дівчинка зганяє на однокласниці: принижує Урте, підкидає свій гаманець, щоб звинуватити в крадіжці, організовує своїх подруг, аби ті висміювали невинну, знущалися з неї. Йокубеліс виступить на захист приниженої дівчинки. У ситуації подолання булінгу велика роль належить вчительці Лаймі. Як діяти вчителю, коли ти зізнався, що родом із села, а тобі у вічі третьокласниця відповідає, що не терпить села? А й справді – як? Як подолати цькування? Адже і в українських школах міркують, як протидіяти цьому злу. За статистичними даними сьогодні кожен другий підліток у світі зазнає цькування від однолітків у школі. Дивовижна педагогічна знахідка вчительки Лайми вражає У класі з’явився відомий кінорежисер, який шукає виконавицю головної ролі у своєму фільмі. І нею стає та сама Урте – принижена, тиха, покірна; та, яка терпіла цькування. Та саме Урте, якій після читання вірша заплескали всі діти. Та сама дівчинка, якій уже не загрожуватиме цькування однокласників. Так автор порушує важливу проблему сучасної школи – булінгу, проблему вибору між добром і злом. Його головний персонаж переконує читачів, що моральність дитини можна сформувати тільки повагою до неї.

У повісті чимало комічних сцен, чимало порушено проблем. Читач і сміється, і співпереживає, і хвилюється разом із третьокласником Йокубелісом. Читаймо цю гарну книжку литовського письменника в чудовому перекладі письменника українського, і навчаймося людяності!

Антоніна Мовчун

Фото: Дмитро Чередниченко (автор світлини Аліс Барберюс/Alis Balbierius) і Вітаутас Рачицкас (автор світлини Ромас Юрґайтіс/Romas Jurgaitis)

  • 77
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    77
    Shares