БАЛАДА ЧАСУ
свинцеві й олов’яні пси
там на сходах тераси
лежать у затінку колон
продавці морозива й ковбасок
там не появляються
а циркуль часу навколо мене
ще менше окреслює коло
в пиловому сонячному світлі
трав’яне срібло там синє
хочеться завити
немов тебе зрадили
але свинцеві й олов’яні пси
там мовчать
ДРУГ
Життя
образившись грюкнуло дверима
і пішло
просто завмер
із несподіванки
олівець
тільки очі
очі
ще глянули у вікно
ранковий білий попіл
залишився тим
котрі пробували збагнути
ЮНАК
Єдина жінка
якій він міг довіритися
була смерть
його усмішка
багато кого заворожила
але найбільше смерть
кожного легковажного дня
їм постіль
стелила
яка благородна була їхня вірність
ОПТИЧНИЙ ОБМАН
По той бік погляду
в затінку самотності
усе що вважаєш втратив
в тисячу разів більше
втрачено
чудно
ніби дивиться із дзеркала
любов
КРАСЕНЬ
Красень згрібає години
щасливий
він згрібає години
яким надає смислу
хоча б його пісенька на балконі
щоб у траві задрімало нещастя
ще тільки городить майбутній час
а ми вже дуріємо
обнявши його
ПОЕЗІЯ
Ось іще одна таємниця
ти що стаєш все зручнішим
зрадником
що напам’ять вивчив науку зради –
все достовірніші твої вірші
про вірність
СТРАХ ПРОСТОРУ
Тісно серцю словам просторо
сиплються слова як горох зі стручка
повний порожніх слів день
відбившися від стіни
слова через площу котяться
немовлене слово місткіше
серце пронизує голка
а по голці в око
спадає сльоза: то в кришталику краплі
видно – б’ється серце
але іншою барвою любов зафарбував
обіцянками забруднений досвід
ЧАЙКА НАД ДЮНАМИ
Ті сонечка перевернуті вітром
на піску ще ворушаться
то пішого корм
а я волю обіцяю
найкраща карта на моїх перах:
хмар чирва
на голубому папері неба
і мій політ
МОЯ АЛЕ ТВОЯ
Моя рука але твоє чоло
моє слово але твій слух
моє ліжко але твоя ніч
моя але твоя
* * *
У цю далеч безмежну глянь де ангели
витають над синіми ялинами
над сірою дорогою і сніговими обочинами
там у далині нам обіцяно житло
там здригається тьмавий вогник
і тихо там лунає музика прозора
затишна небесна блакить над нами
а яка образа! яка ти несподівана
ТІ СЛОВА ЦОКАЮТЬ У ГОДИННИКУ
Ті слова цокають у годиннику
все тимчасовіше і все точніше
вони цокають
і ті вуста стуляються в словниках
МЕЛОДІЯ ДЛЯ ЧОРНОГО ТЕЛЕФОНУ
Ми так кохаємо одне одного
ми так так кохаємо одне одного
ми дивимось одне на одного
захоплені на повні очі
не насмілюємось і дихнути
ми так кохаємо одне одного
ми так кохаємо одне одного
П’ЯНИЙ МІСЯЦЬ ГОТУЄ ПОМИНАЛЬНЕ ВИНО
П’яний місяць
готує поминальне вино
п’яні зірки
його наливають у високі келихи
і жалобна
вечірка наша триває
* * *
А все-таки добре що скінчилось літо
що виростили своїх лелечат лелеки
зграї на лузі підготувались летіти
що червоніючи кров’ю смородина
в злитті річок горить у кущах
що усе густіший туман на узліссі
ниткою павутиння стьобає сосни
що уже не такі яскраві вночі зірки
а наповнившись димом місяць виплескав
скляними скалками блищить у траві
і справді невже варто тужити
що цього світу форма минає
що тим вічно обіцяємо
ще раз байдуже обманюємо
що заважає спуститися вниз до річки
що тобі може не дасть задоволення
знов зануритись у тінисту прохолоду
де пливуть над головою смородинові грона
* * *
Вишите сонце з’явиться у просвіті
освітить гардину тонким промінням
несподівано денні тіні м’які
поволі опустяться на твоє обличчя
неповернення також подарунок
якого не можу гідно прийняти
освітлює тишу затемнення розуму
вишите сонце з місячним доміно
ВІДЛИГА
Зима на моїй і на твоїй стежині
невдала зима
через білий сніговий аркуш біжить лисиця
і її родина
на білому сніговому аркуші букви слідів
немов лист
через снігове поле лисиця півня несе
і все ясно
тепер чорна зима на білій стежині
саме відлига
непомильно показав дорогу лисиці
півень
УСЕ ЦЕ – ТИ
Ніжні небесні коси
падають на груди землі
минуле простягає пальці
і ними гладить твої вуста
і гострі спиці ночі
в’яжуть сиротам долю
усе це – ти
бо ти небесний келих тримаєш
на небі розталі сніжинки
червоні як твої коси
ЕЗОПОВІ КАЗКИ
Ніч така чорна
що навіть не видно ворони
яка тримає сир місяця в дзьобі
невичерпні твої хитрощі
поете
але місяця понесла лисиця
тобі лише кислий виноград гризти поете
на небі кісточки його
здаються немов зірки
ВИПАДОК
Того вівторка до мене прийшов жебрак
і сказав що перебудує небо
я йому дав тридцять центів
і цієї ночі я дивлюся на зорі
БІБЛІОТЕКА
І коли вулиця піднімається на гору
де починається Полоцький тракт
зі схилу відкривається місто
розкішними фоліантами костьолів
одноденними брошурами нових районів
здається тисячу років я жив
у цій вічній бібліотеці
старий павук між книжкових полиць
пряде важко помітні нитки
із них миші тчуть сюжет
і вночі на Бернардинському кладовищі
гортає листки шелестючих дерев
наполегливий читач вітер
СПЛЯЧА КРАСУНЯ
Хто ти у цій кімнаті
у цьому місті у цьому світі
ніжно тремтять ніздрі
ледве розтулені губи
пульсує на шиї артерія
чи я ще насправді існую
у білій конкретиці речей спальні
так легко зруйнований
твоїм сном
завмер я над твоїм обличчям
зникаючими контурами
і в одну мить уже не маю чим
відчути страх що наближається
* * *
у далекій блакиті яскравій видніються
і книгоноші й пророки
і всі інші антикваріати
дурні торшери клавесини
дрібний сміх панночок в альтанці
і таке інше, й таке інше
отож отож отож люба
коли про те довго думаєш
виникають непередбачені небезпеки
і огортає безплідний сум
не напише листа кохана
біля банку не зупиниться
і вже на погоді не стане
ДОЩ
Бризкає на поручні балкона дощ
монотонно немов із обов’язку
вже і так неспокійно
а хто у четвертий має вдарити дзвін
помалу на склад перетворюється
моя поетична робітня
півдня порпаєшся
аж поки знайдеш дійсну ще риму
до того ж оливою змащену
дурневі продав би як нову
але поїдеш далеко поки фірма ще процвітає
слід би її закрити всі сказали б як жаль
цієї ночі нічого мені не снилося
зранку
я помітив із вивода піднімався дим
привидівся у дворі колодязь
звідки він тут під мигдалями та абрикосами
чисто тобі звичайнісінька піч
пристрій у вихідні смажити ковбаски
а три могутні берези ефективно здаються
не на місці а все таки ефективно
береш так своє життя
і вертиш немов монету між пальців
терти скільки завгодно мусив би мати силу
на іншу валюту навряд чи хтось поміняв би
але щось ще міг би за нього придбати
на спокій навряд чи вистачило б
СЕРЕДНЬОВІЧНІ ЗАВУЛКИ
Їх багато тих міст існує в моїй голові
ніхто інший їх правду кажучи не бачив
не всіх вас добре я знаю
декотрих за якими я скучив хотів би тобі показати
про інші мені байдуже
якесь похмуре це місто
всі красиві жінки сфотографовані
і залишилися тільки в барвистих журналах
силкуються думати що так від неба
від одноманітного освітлення
(щоб не треба було шукати причини в собі)
кожного післяобіднього часу знов повернувся назад
хто пустив чутки про похмуре середньовіччя!
В Божім страху відчуваєш необмежену свободу
коли знаєш що за все буде справедлива розплата
у просторі спогадів вимір часу міняється
наче вдруге забрів у той самий вірш
ЖИВИЙ КУТОЧОК
І мені сором сміятися з того
що я носив кроликам траву
яку ми рвали
на узгір’ї
узгір’я давно
з усією пам’яттю
із могилами
поповзло у річку
мала дитина
ставши на білому камені
прутом залізним
шмагає воду
воду шмагає!
З литовської переклав Дмитро Чередниченко
Фото Відаса Вайшвіласа
