Поетична книжка Мажанни Богуміли Келяр, відзначена престижною польською премією «Орфей», — на відміну від багатьох сучасних збірок, має чітку тематичну лінію. У цих віршах ідеться про воєнну і післявоєнну Польщу (після Другої світової) — спустошену, зранену, згорьовану. Таку ж Польщу описував і прозаїк Веслав Мисливський, чиї книги нещодавно з’явилися українською мовою. Одна з центральна тем «Вовків» — повоєнні депортації із Західної Білорусі та України.
Мажанна Богуміла Келяр. «Wilki / Вовки». Переклала з польської Наталія Бельченко. Київ, «Дух і літера», 2025.
Масштабні примусові переселення поляків і українців під автоматами військ НКВД стали одним і найтрагічніших розділів у історії Європи ХХ століття. Спершу це була акція «Вісла» 1947 року, згодом — польсько-радянський обмін територіями 1951-го. До теренів СРСР після Другої світової приєднувалися польські землі, а до Польської республіки — відвойовані у Третього Рейху. У людей, що жили віддавна на тих «обмінюваних» землях, не питали згоди — їх просто вивозили, як худобу, далеко й назавжди.
У книжці є вірш, що так і називається: «Депортація». А ще — коротка історія переселенки пані Марії, чиє життя вмістилося у три рядки:
Мені було 24 роки, коли я приїхала до Пруссії. Зараз мені 75.
Я не сподівалася дожити до цих часів, бо кожної миті
була налаштована на смерть.
Тема вигнання, втрати дому, життя на чужині болісно перегукується з нашою сучасністю, коли знову мільйони людей покидають свої міста й села через агресію Росії. Поетка передає відчуття переселенців: навколо чуже все — пейзаж, кам’яні будинки виселених німців, навіть ґрунт. «Тут безплідна земля, тут ніщо без гною не виросте. Там… не потрібні були добрива», — ремствує ліричний герой, переміщений у ту колишню Німеччину, що тепер відійшла полякам. Один із найсильніших верлібрів описує неприродну практику. Поляки, опинившись у холодних чужих краях, топили печі німецькими книжками:
скільки я тих книжок приносила після війни зі школи,
що лишилася від німців!
…………………………………………………………
Кожен із села приходив і брав
на розпал.
Історичний бумеранг: колись фашисти палили «неправильні» книжки на площах, це була брутальна форма цензури, повернення у Середньовіччя. Але згодом полум’я дійшло і до їхніх цінних фоліантів. Гітлер спаплюжив, спустошив, знеславив багатовікову німецьку культуру і духовність — так само, як сьогодні Путін знеславлює російську.
Колись я побував у місті Тельманове Донецької області, нині окупованому росіянами. Й побачив подібні сліди історії. Там живуть бойки, переміщені примусово з Польщі під час згаданих подій. Жили… А може, вони вже й не там?.. Може, знову кудись погнала їх лиха доля? Так от: на Донбасі бойки зберегли свої звичаї, віру, мову, утримують музей Бойківщини — з дитячими колисками, прядками і сіялками, якими користувалися «на Польщі». І Келяр так само щемливо пише про поляків — тих, кого із Білорусії й Західної України перемістили в Польщу, відірвавши від ґрунту, Вітчизни, від усього рідного. Під час читання віршів Мажанни Богуміли Келяр ніби звучить полонез Огінського «Прощання з Батьківщиною».
Вірш «Подорожі Анни» описує, як поляків виганяли з рідних місць поперемінно то німці, то радянські солдати. Й при тому «росіяни все забрали, навіть картоплю викопали», — говорить героїня. Ця деталь — знак мародерства, який сьогодні українці впізнають беззаперечно, бо таке ж бачили у Бучі, Бахмуті, Покровську — усюди, куди заходили окупаційні орди. Дві пам’яті — польська й українська — перехрещуються у збірці «Вовки». Досвід вигнання не закінчується кордонами і десятиліттями. Це — поезія втрати, й польський погляд тут сильно резонує з нашим. Навіть жорстока акція «Вісла» аж ніби тьмяніє на тлі нинішньої повномасштабної агресії Росії й мільйонів біженців з Криму, Донбасу і Півдня України. Біженці — це ж теж вимушено переміщені, переселені люди, яких агресор позбавив домівки, долі й Батьківщини.
Хто ж такі «вовки» з назви книжки? Ті, хто починає війни, вирішує долі інших, силою перекроює світ. Homo homini lupus est — людина людині вовк. Й отаке «право сильного» — одна з причин масових злочинів і лихоліть у Європі.
У книжці «Вовки» чимало темних, трагічних мотивів. Зустрічаємо раз-по-раз вірші про смерть, вмирання, обмивання покійних, цвинтар… «Вовки» — книжка не лише про минуле, а й про те, як історія болить дотепер.
Вірші Келяр опубліковано у понад 50 антологіях, переведено на 24 мови, вона нагороджена багатьма преміями, зокрема, отримала 2024 року вже згадану польську премію «Орфей». Поезію, кажуть, сьогодні читають мало. Та вірш — це завжди звернення людини до людини й Бога, спроба сповіді. Книжка двомовна, і переклад Наталії Бельченко — уважний, глибокий.
Взагалі поезія при перекладі, як вища математика, потребує особливого розуміння нюансів і мови, і людської психіки. Переклад виконано за сприяння Колегії перекладачів («тлумачів») Польського Інституту Книги в Кракові. Наталія Бельченко — вправна й відома перекладачка з польської. Вона переклала чимало поезій класиків ХХ століття і наших сучасників, як от Мажанна Богуміла Келяр.
Хтось вважає, що перекладати верлібри — на відміну від ритмічних регулярних віршів — не аж так складно. Що ж, хай спробує. Книжка двомовна: будь ласка, читайте в оригіналі або ж перекладайте на власний розсуд.
Ігор Кручик
