ж о в т и й л и с т – к а р т а с в і т у
із прожилками залізниць
на пероні мовчать ліхтарі
вітер пахне вугіллям
тонуть обличчя
у темній тиші перону
у чорній холодній воді
тонуть слова у мовчанні
твердому і чорному
наче вугілля
тікає мій потяг без мене
прожилками залізниць
жовтим осіннім листом
23.10.2024
м и р о с л и в ц ь о м у п о л і у з а т і н к у ц и х к о л о с к і в
напивалися сонця й тепла з розмальованих чаш
ми у червні літали як вітер в налитих хлібах
ми у серпні босоніж гуляли в колючій стерні
напивались любові з рожевих і збуджених вуст
а тепер ми понуро йдемо по безплідній землі
наші втомлені очі темнішають ніби зерно
що цієї весни не змогло прорости колоском
вигоряє волосся на сонці
висихає на сонці сльоза
ми йдемо не лишаючи сліду
ми йдемо не лишаючи сліз
ми йдемо залишивши вогонь
вогонь – це наш батько і син
самі собі діти – йдемо
самі собі житимемо
самі помремо
самі себе
спалимо
і закопаємо
самі себе
забудемо
всі
все
забудуть
і з н о в у
н і ч о г о
н е б у д е
амінь
с ь о г о д н і л и ш а й м о с я в д о м а
блідий ніби радість
дощ починається
хтось нагорі
дмухнув на кульбабу води
сідай поруч мене
будемо слухати дощ
блідий ніби смерть
у відрі на столі
роздивляйся уважно
кожну пелюстку
жовтневої зливи
дивися на мене
крізь лінзи краплин
за чисту монету сприймай
про тебе усі мої сни
про тебе усі мої дні
дешеві прозорі монети
дешеві прозорі зіниці
жбурляй на хорошу погоду
прозорі та чисті думки
холодне насіння дощу
літо минуло
а ми
чомусь
ні
сьогодні
чомусь
ч о м у
м и
д о с і
т у т
?
в р а н ц і о д н о о к е н е б о
заглядає у вікна шпиталю
після ранкових процедур
гуляєш залитими сонцем
вузькими алейками
рахуєш десантників
перший без ноги
другий без руки
третій без ока
дев’ята нуль нуль
знімаймо кашкети
хвилина мовчання
загально
національна
12.10.2023
п і с н я
коли сплю й коли — ні
у тилу й на війні
чую — дзвінко співає
священне ім’я
срібний птах
мертвий друг
промовляє з могили
зазираючи в очі мені
священне ім’я
пісня моя —
сумна й життєствердна водночас
ховає священне ім’я
в візерунках рядків
окоп чи могила
вишита в пам’яті хрестиком
доля солдатська
розшита хрестами й могилами
квітне священне ім’я
скаче священне ім’я
на вустах
у пелюстках опалих
пісня солдатська
вишита хрестиком
сумна й життєствердна водночас
у зів’ялих солдатів
священне ім’я на вустах
рідна земля
розшита хрестами й могилами
срібні дзвіночки цвітуть
йменням священним твоїм
у пелюстках
зів’ялих солдатів
візерунок священного імені
у вишивці пісні солдатської
буду слухати зараз
і потім
коли закінчиться
якщо
закінчиться
слухатиму
і потому
не оглухну від залпів
великокаліберних спогадів
не згорю у вугіллі облич
у нафті очей не втоплюся
не застигну в бурштині плачу
німим безіменним метеликом
що прилетів
на світло
окопної
свічки
й о г о д у ж е ч а с т о р у б а л и н а д р о в а
спочатку було боляче
а потім він звик і змирився
принаймні думав він
мені буде тепло
хоч десь думав він
мені буде тепло
хоч комусь думав він
біля мене буде тепло
* * *
у нього не було ані рук ані ніг
він був простою річкою
і ніхто не знав де його витоки
він і сам не знав
у ньому жили риби й жаби
з його очей ріс очерет
все життя він шукав море
щоб з’єднатися з ним
але не знаходив
і врешті-решт висох
про нього згадали лише
через запах мертвої риби
з його пересохлого дна
з а з в и ч а й в е ч о р а м и
він дістає зі скуйовдженої бороди
одну за одною веселі історії
у нього їх там як насіння в соняху —
бери й колупай — ми всі сміємося
навіть маленький тьмяний ліхтарик на столі
заливається сміхом
навіть консервна банка поруч із ліхтариком
губить від сміху недопалки
на столі — цілий сонях з недопалків
за столом — повний сонях історій
веселих — і раптом
«на гражданці
як був в отпуску
так хуйово стало
прямо посеред вулиці
аж в очах потемніло
закричав шо дурний
перехожих налякав блядь
дітей яких-то блядь
піздєц
сам злякався нахуй»
і раптом усі за столом
почали діставати з борід подібні історії
подібних історій у всіх — бери й колупай
і бороди чорні скуйовджені
як незібраний сонях
після перших
жовтневих
заморозків
18.10.2022
Про автора:
Ігор Мітров (1991) — український поет родом з Криму. Закінчив Інститут філології Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка. Працював в Інституті археології НАН України, брав участь в археологічних експедиціях і літературних заходах. З початком повномасштабного російського вторгнення вступив до Збройних Сил України, служить у Десантно-штурмових військах. Учасник бойових дій.
Фото: Ігор Мітров / facebook.com
