* * *
з моїх віч зненацька
і наче давно
що й не помітила
дивиться хтось новий
прибулий іздалеку
немов висловлює докір
він знає про мене
щось більше
ніж знаю сама я
* * *
висить біле яблуко сну
високо десь на яблуні
у тім яблуці я
мов у Босховій колбі
пливу
прочуваю означення нового
світу
біле молоко омиває
мене мов зернину
або планету
споглядаю обриси
чорних ущелин дзеркал
раптом упаде туди
яблуко сну
й де я прокинуся
де усмішку стріну метелика
* * *
знов у біблійній тиші
стогне земля
не може ніяк
дітей своїх
помирити
* * *
праворуч від туги
трава
ліворуч від туги
батько і матір
попереду поле
а довкола вітер і море
* * *
Бог засміявся
і заздрісникам
віддав усе
чого їм бажалось
а вони випекли
на тім місці
чорну діру
тільки один
освітив від Бога
серце
і нарешті
теж засміявся
* * *
людина ввіткнута
в роботу
наче голка
туди-сюди
туди-сюди
шиють і шиють
нею
великий мішок
для світу
* * *
світ дірявіє та дірявіє
а люди не помічають
що вчепилися вже на крокві
яка поволі тоншає
і зникає
от-от падемо униз
як груші
і нікому буде збирати
* * *
посій мене вербо
зеленим листям
позбирай коханий
місячним намистом
сховай мене
таємна сило
щоб ні залізні
ні глиняні
ні інші стіни
були не владні спинити
«Поетична творчість Раїси Лиші, яка тривалий час перебувала в режимі «активного замовчування», поза «обоймами», «групами» чи «прайдами», формально репрезентує зразки (парадигму) високого «українського модернізму», з прикметними дискурсивними ознаками…».
Юрій Вівташ
Малюнки Раїси Лиші
