Донька нобелівської лауреатки з літератури канадської письменниці Еліс Манро розповіла, як у дитинстві її ґвалтував вітчим Джеральд Фремлін, і про те, що мати залишилася з ним, навіть дізнавшись про сексуальне насильство.
Про це Андреа Робін Скіннер написала в есе, повідомляє Дівоче.
За її словами, вітчим почав сексуально домагатися її в 1976-му, коли їй було дев’ять років, а йому — за 50. Одного разу, коли Манро була у від’їзді, він «заліз у ліжко, де я спала, і вчинив сексуальне насильство».
Скіннер розповіла про це своєму батькові Джеймсу Манро, проте той вирішив залишити це у таємниці, і дівчинка навіть спершу відчула полегшення через побоювання щодо реакції матері. Протягом наступних років, додала Скіннер, Фремлін оголювався перед нею під час поїздок на машині, пропонував їй секс і «розповідав про маленьких дівчаток по сусідству, які йому подобалися».
За словами доньки письменниці, вітчим втратив до неї сексуальний інтерес, коли вона стала підлітком. Через сексуальне насильство в дівчини розвинулися булімія, безсоння та мігрені.
Розповісти про все матері Скіннер наважилася лише у 1992 році, описавши це у листі, — після того, як Манро висловила співчуття героїні історії, яка зазнала сексуального насильства з боку свого вітчима. Проте жінка відреагувала «саме так, як я і очікувала, — ніби вона дізналася про невірність».
Чоловік визнав насильство, але звинуватив у всьому дівчинку: «Андреа вдерлася в мою спальню заради сексуальних пригод… Якщо станеться найгірше, я маю намір оприлюднити це. Я опублікую низку фотографій, особливо деякі, зроблені в моїй каюті поблизу Оттави, які є надзвичайно красномовними… на одній із них Андреа в моїх трусах».
Зрештою письменниця на певний час пішла від Фремліна, але повернулася до чоловіка через кілька місяців, залишившись із ним до його смерті в 2013 році.
«Вона сказала, що їй “повідомили надто пізно”, і що вона любила його занадто сильно, і що винна наша жінконенависницька культура, якщо я очікувала, що вона заперечуватиме власні потреби, жертвуватиме собою заради своїх дітей і компенсуватиме недоліки чоловіків. Вона була непохитна, що все, що трапилося, було між мною та моїм вітчимом. Це не мало до неї жодного стосунку, — зауважила Скіннер. — Вона вважала, що мій батько змусив нас зберегти таємницю, щоб принизити її. Потім вона розповіла мені про інших дітей, з якими “дружив” Фремлін, наголошуючи на власних почуттях, що її особисто зрадили. Чи усвідомлювала вона, що розмовляє з жертвою і що я її дитина?».
Скіннер припинила контакти із сім’єю у 2002 році, сказавши Манро, що не дозволить Фремліну наближатися до її дітей. Але у 2005 році, прочитавши інтерв’ю, в якому письменниця позитивно відгукувалася про свій шлюб, жінка подала заяву про насильство до поліції Онтаріо, долучивши листи, написані Фремліном. Після цього 80-річного чоловіка звинуватили у домаганнях, він визнав свою провину. Фремлін отримав умовний термін. Але через популярність Манро «мовчання тривало».
Канадська письменниця Еліс Манро померла у травні 2024 року — їй було 92. Після оприлюднення розповіді Андреа Робін Скіннер багато представників літературного цеху та правозахисних організацій висловили своє обурення. Одним з найяскравіших проявів цього обурення стала стаття Марші Ледерман у «Глоуб енд Мейл» під назвою «Еліс Манро зрадила нас і свою спадщину». Навіть мер Онтаріо, де жила письменниця, заявив, що розглядає можливість прибрати пам’ятник на її честь.
Скіннер наголосила, що хотіла розповісти свою історію, щоб та стала частиною біографії її знаменитої матері.
«Я не хотіла більше бачити інтерв’ю, біографію чи подію, які б суперечили реальності того, що сталося зі мною, і тому факту, що моя мати, зіткнувшись із правдою про це, вирішила залишитися з моїм кривдником і захищати його», — пояснила вона.
Фото: Alice Munro / theglobeandmail.com
