Я заховаю своє серце у копицю сіна
Зарию глибше, доки руки не сколе
суха стерня
Цього літа втрати даються так легко,
як вибухи спросоння
Можна замружитися і шепотіти в подушку
не я не я не я
Я припиню писати з мовчазних світів
густого літа
Із застиглих наполоханих і стиглих
Де час спинився попри те що
він летів
Як дощ у серпні
по гарячих ринвах
Я розчиняю фарбу свого смутку у лісах
Хребтах карпатських, викошених
стеблах
У сторінках, у сторінках, де страх
– субстанція давно померлих
Усі діагнози занози новизни
– в душі дитячого дзвінкого сміху
У сіні заховалися птахи
І моє серце стерегли від
лиха
