КВІТИ, ТАНКИ, СМЕРТЬ
Падали квіти на танки
дзвони дзеленькали в храмах
злетіли в ніч луки червоні
запаморочливо, з тривалими паузами
землю струснуло напружене зникання
погано чую шум і тріск
мене глушить фальшива тиша
рветься оболонка майбутнього
досвід підтверджує лиш те
нереальне існування, скляне
і крихке, непостійне, мов квіти,
померлі в мить падіння на броню.
РАНОК І СИРЕНИ
Після сигналу тривоги надворі й далі ранок
різке виття розчинилось у сонячнім сяйві.
Невже блакить небесна нас обмане?
Десь звіддалік – гармати, стрілянина.
Ні, недаремно очі зводимо до неба
не просто так в підвали сходить ранок
ФРОНТ
В осінньому багні, на хіднику кривому,
на площі серед спалених будівель, на березі
ріки й під дощем, який глушить дихання,
в розбитому вікні на першому поверсі,
під тентом вантажівки й на рвучкому вітрі,
скрізь де близько відчувається остання година.
ОКОПИ В СЕРПНІ
У серпні окопи мають шанс уникнути сезонності
а осінь затопить їх своїми дощами й туманами
нутро їхнє стане болотом, з якого всі ми створені
і вже не буде різниці між нами, загрузлими в окопах,
і тими, що йдуть на нас, аби болотом стати.
КУЛЯ
Влучила в кекси в кав’ярні
тепер вони вбиті замість мене
розсипані крихтами
солодкі, хай і не схожі на себе
доїм, коли геть зголоднію,
зап’ю келихом червоного вина.
НІЧНА СТРІЛЯНИНА
На ранок сільце під берегом постало мертве
в крові лежать старі й собаки, живі лиш кури.
Кажуть, це помста селу, яке було не на тому боці,
не на тій границі, не в тому війську були його жителі.
Смерть вам підтвердить: вона сама по собі невинна
бо не від неї залежить, коли прокинеться і стане до роботи.
Вона тут, щоб наповнити брудні гроби нечистими й сиротами
будь-яким способом, тихо чи з гуркотом
у передранішній темряві, коли сняться золочені квіти
з вівтаря
і жевріє надія, що ніхто не ховається на пагорбах
з яких спускається чорна презирлива холоднеча
СОН ПРО СМЕРТЬ
Він з нами від початку життя
безкінечно старий, майже
як війна, що дає йому сили
порядкувати днями
котрі нам ще зосталися.
Посплю завтра.
ПОПОЛУДНІ В КАЗАРМІ
Час ліг тягарем на тіло й очі
чекаємо, що ж воно буде, в коридорі
бубонить транзистор, новини дрижать,
випробовують нас своїми повідомленнями
які – змова проти майбутнього –
мов пізні яблука осінні,
жовтневі, червоним цілять
у морок крижаної ночі.
СОЛДАТСЬКА ПІСНЯ
Чую її у кожному звичайному дні
вона на кінці вулиці й на кінчику язика
та тиха мить шаленої мислі
єдиної що залишилася у бойовій готовності.
З хорватської переклав
Володимир Криницький
