Ми запалили ваше село,
щоб ви не ґвалтували наших жінок.
Обложили ваше місто,
щоб ваш чобіт не ступив на наші вулиці.
Морили голодом ваших дітей,
щоб вони вивчили нашу мову.
Ми не хотіли вас пізнати.
Пізнання дає забагато
можливостей для туги.
Прийде час, коли все це буде ваше –
тоді ви нас зрозумієте
і хотітимете, щоб все це повторилося.
Будете молитися у нашій церкві,
готуючись жити довго й боляче.
Але захопливо вже не буде.
Гра давно перетворилася на роботу.
Тому в цім вірші поезія страждає
замість стати поезією страждання.
Довжелезні черги перед кладовищами.
Люди прагнуть лежати разом.
© Марко Томаш / Marko Tomaš
З хорватської переклав
Володимир Криницький
