* * *
Коли дощ ітиме так довго
Що Ной запитає
На скільки відсотків люди складаються з води
Приїде автобус
У ньому будемо
Ти і я
Хтось запитає
На зупинці дня
А котра година
Хто це ллє
Небесні сльози
А ми
З упевненістю
Канта чи Сократа
Скажемо
Ми не знаємо
І тиша поллється у вуха
Так що вода
Буде заздрити
Її густині
Ми не знаємо
Ми не знаємо
Нас теж не знає ніхто
Ми теж не знаємо нікого
Навіть одне одного
Хіба цього мало
Звичайні люди
Випадкові істоти
На прозорих берегах
Довколишньої чистоти
* * *
Повісьте на стіну синє небо
І не лягайте спати
Дивіться на стіну
Чекайте
Доки з вами заговорять
Ті у кого з крана тече
Гаряча або холодна війна
Вони вам приготують м’яса
Уб’ють білу мишу в холодильнику
Насиплять цукру на гнійні рани
Тоді ви прокинетесь у ліжку
Перевернетесь у животі
Поле ліжко для сплячих цивільних військових
І чому ви не хочете прокидатися
Згідно з
Інструкцією
Повісьте на стіну синє небо
І не лягайте спати
* * *
Це сталося нині не стало весни
Зима поцяткована попелом вечора
Забубніла
Весни не стало щойно
Уяви цієї самої миті зникла весна
А ти й не помітив
А ти й не почув
Шепіт зими передзвін її голосових
Пустих зв’язок
Це сталося нині
Це сталося
Нині
Не стало весни
І навряд чи колись
Уже таке повториться
Долоні сонця впадуть з неба гір
Очні яблука вийдуть із берегів ночі
Усе буде змінюватися
От тільки не буде весни
Про автора:
Рижих Микита Анатолійович. Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, українських конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант PushcartPrize.
