Клаус Гаґеруп. Вище за небо / Пер. з норвезької Галини Кирпи. Видавництво Старого Лева, 2019.
Марі дванадцять років, вона худенька, у неї ріденькі коси, тонкі губи й сірувато-блакитні очі. Вона не любить свого імені й ненавидить своє тіло. Вона ніколи не буває приязною й доброю, а поводиться дуже непривітно й огидно. Єдина людина, з якою вона приятелює, це старенька, вічно всім невдоволена вчителька Ш’єр.
Вони добре розуміють одна одну і разом переживають неймовірне, дивовижне й незабутнє літо. Окрім усього іншого, вони заходжуються шукати втрачене вчительчине кохання, і тут Марі стають у пригоді всі особливості її вдачі.
«Клаус Гаґеруп написав дуже світлу і дуже непросту книжку. Панна часто виглядає так, наче потребує допомоги, але нізащо її не прийме. Марі часто потребує любові, але не приймає її. От ключове поняття – «часто», обставина часу. Допомога – це не просто поміч, а поміч вчасно. Те саме стосується і любові. Чоловік, який пішов десь на сорок п’ять років, а тепер надсилає любовні листи. Це невчасно! Чекати на когось сорок п’ять років – це невчасно. В повісті є момент, коли панна обертається до малої і каже: «Ти повинен був прийти сорок років тому». Вона наче говорить Марі, яка цілком могла б бути дитиною Ребекки (та панну звати), але запізнилася народитися. Але говорить жінка в темне вікно до свого зниклого коханця. Якого тут же оголошує жабою» (Ганна Улюра).
