Тарас Шило. Літак в небі. – К.: Круговерть, 2015. – 343 с.
«Вересень зазвичай починається з дороги. Хтось виходить з дому, закинувши на плече рюкзак і, насвистуючи, весело йде вулицею. Для інших дорога починається з вівсяної каші на сніданок, чищення зубів, маминих обіймів. Дехто прокидається легко, звичним швидким рухом виключає будильник, одягає навушники, затягає шнурівки на кедах. Для всіх дорога починається по-різному» (С.3).
Такими словами розпочинається повість «Літак в небі». Чому саме повість? Книжка ж має досить великий обсяг, особливо це відчутно у контексті «здрібнення» сучасних українських творів для дітей та юнацтва, більшість з яких являє собою збірники оповідань чи новел.
Але це саме повість – повільна, деталізована, з описами найтонших переживань і думок головних героїв. Тут немає глобальних конфліктів, боротьби темних і світлих сил, складних соціальних проблем або політичних підтекстів. У творі змальовується життя сучасних підлітків таким, яким воно є.
Декого з героїв упізнаєш по якихось особливостях характеру, про когось чув від друзів, хтось взагалі є частиною власних спогадів читачів. Відчуття, ніби події твору відбуваються десь поряд, буквально у сусідній школі, не полишає під час читання до самого кінця.
Однією з важливих ознак цієї книги є чистота. Так, ви правильно почули – чистота, бо у творі ви не зустрінете загравання з інстинктами, приниження і бруду заради «достовірності» тексту. Чомусь останнім часом в українській літературі сформувалася мода на «чорні» тексти, де герої п’ють, палять, матюкаються, нюхають клей, бавляться наркотиками і займаються сексом.
Але погляньте навколо: чи багато поряд тих, хто відповідає таким образам? Так, вони є, і це зрозуміло, та інших, «нормальних», підлітків значно більше. І саме ці підлітки читають книжки, бо вищезгадані малолітні наркомани та сексомани книжок не потребують взагалі. І от, цим читаючим підліткам підсовують твори, в яких головні герої поводяться як останні покидьки і займаються тим, що не відповідає їх віковим психологічним особливостям.
Наслідки передбачувані: читаючий підліток навіть у книжках не бачить нікого, схожого на себе, і ще більше почувається ущербним і знедоленим. Так деформуються моделі поведінки і світогляд, а «реальне» життя цим деформаціям активно сприяє.
Інший, «брудний» світ у творі також з’являється, та він десь там, збоку, як то гопники, що сидять «на перилах центрального роздоріжжя, наче кури на сідалі» і «переповідають свої правдиві і вигадані подвиги» (С.15). Але це той простір, який з простором книги майже не перетинається. Чітко ми не бачимо майже нікого, окрім, гопника з гімназії – Васі Баркача, але і його присутність не є найбільшою проблемою в житті. Або ще є така собі Ляна Флюнт, яка точно підійде на роль сексоманки. Не дивно, що саме ці двоє згодом утворюють пару.
Цей мій відступ невипадковий, бо він пояснює, чому я настільки зраділа, зустрівшись із «Літаком в небі». Ця книга написана для нормальних людей із незасміченою свідомістю, вона може бути корисною для підлітків, бо в тексті читачі можуть знайти для себе відповіді на важливі запитання. При чому ці відповіді не дані в авторському тексті як чітка мораль. Потрібний досвід читач отримує, підсвідомо асоціюючи себе з кимсь із персонажів, порівнюючи свою шкільну реальність із життям героїв. І про них я й хочу трохи розповісти.
У центрі уваги десятикласники Сашко, Марко, Юлік і Софійка та одинадцятикласниці Настя і Дана. Вони почали дружити після походу в ліс з наметами, де й перезнайомилися. Часто друзі згадують той день як один із найвеселіших в їхньому житті.
Вони мешкають у маленькому містечку Бориславі, де всі один одного знають, багато дітей навчаються в гімназії. Їхнє ставлення до школи типове: вчитися в цілому цікаво, та часто важко, хочеться прогулювати уроки (що інколи вони й роблять). У кожного викладача є своя «легенда». Наприклад, вчителька з літератури дуже натхненна і захоплена своїм предметом; вимоглива хімічка –є «найбільшим злом гімназії» і «їсть дітей» (С.19); біологічка на прізвисько Амеба; вчителька фізики, що «вибиває» крейдою електрони з дошки; вчитель іноземної мови, який вдягає модні молодіжні футболки і різнокольорові шкарпетки, є легенди і про шкільну куховарку пані Мілю. Школа має свою міфологію і традиції, однією з яких є новорічна шкільна дискотека.
Школа – це цілий світ, який можна назвати малим. Є більший світ – це містечко з його славнозвісною місцевою піцерією під назвою «Корлеоне» і клубом «Каменяр», навколишні гори… А є світ великий, що знаходиться далеко за межами рідного краю, це і столиця, і закордон. Кожному з героїв доведеться піти в цей «великий світ», щоб пройти процес дорослішання.
Усі герої книги дуже різні, та серед них сильно виділяється розумник Юлік. Він жартівник, хоча може й повередувати. Юлік добрий, та інколи видається, що саме цей хлопець є тим цементом, який скріплює компанію. Без нього нічого не обходиться, він єдиний, хто на спільних фотографіях завжди різний. Хоча, як часто буває з такими важливими для спілкування людьми, вони найбільш нещасливі. Розвиваючи інших, такі жваві веселуни можуть отримати «в нагороду» самотність. Коли в житті інших з’являється перше кохання і вони об’єднуються в пари, Юлік залишається сам, і я до самого кінця чекала, коли ж він знайде свою половинку. Вірю, що для Юліка це попереду.
Досвід Юліка, на мій погляд, дуже важливий для читачів, близьких йому за світоглядом. Книга вказує на небезпеки, які можуть чекати таких компанійських людей під час дорослішання. Для Юліка частина дорослішання відбувається у таборі відпочинку, де він залишається без своєї любої компанії і навіть розмірковує над втечею додому.
Для Сашка вхід у доросле життя відбувається через поїздку до Києва й усвідомлення, що він має обирати, де навчатися. Це проблемне запитання, бо його дівчина закінчує школу раніше за нього. Проблема сильно ускладнюється тим, що Сашко на рік молодший від Дани. Взагалі-то, подібне перше кохання між хлопцем і дівчиною, коли дівчина-школярка на рік старша від хлопця, особисто мені зустрічається в літературі вперше. Рік, а точніше, півроку, у такому віці значать дуже багато.
У Софійки дорослішання пов’язане із поїздкою в Італію, де працює її мама. Софійка має скласти іспити до тамтешнього ліцею, вона дуже гарно малює. От тільки чи піде на користь дівчинці закордонна освіта, чи зможе вона прижитися на чужині? Або краще таки повернутися додому, до друзів?
Марко розкривається здебільшого через Софійку, якій пише листи в Італію.
У Дани дорослішання тісно переплетене з першим коханням і вибором професії. Її почуття складні, суперечливі.
Настя, що довго грає роль старшої сестри, теж знаходить свого хлопця і завдяки цьому розкривається.
Тема перших прив’язаностей для підлітків дуже актуальна. Як сказати про свої почуття? Як дізнатися, чи буде зізнання взаємним? Що взагалі відчуваєш до іншої людини і що вона відчуває до тебе? Яким буде перший поцілунок і чи змінить він усе? Як вплине кохання на дружбу і спілкування з іншими людьми? Розібратися в собі напрочуд важко, особливо коли ці почуття відчуті вперше.
Всі ці запитання болючі, вони впливають на твоє життя, можуть його збагачувати, а можуть отруювати, а чітких відповідей немає. Часто це не ті теми, які можна обговорити з друзями чи рідними. Підліток залишається сам на сам з думками, сумнівами, сильними емоціями. Він себе не розуміє, спілкуватися вміє погано, і тому вирішити ситуацію йому складно. Але він може поговорити з книжкою, наприклад, із цією, бо її герої дуже схожі на нього й у них ті самі проблеми і сумніви. Звісно, почуття перевіряються непростими ситуаціями, новими людьми, що з’являються в житті головних героїв, приходять з «великого світу», і заздрісниками зі світу «малого».
Тонко й зрозуміло у творі показаний розвиток почуттів і дівчат, і хлопців. Це зроблено з урахуванням психології і багатьох нюансів людських взаємин.
Друзі люблять грати у «села» і «мексиканський серіал» – багатоходові, шалені ігри для тренування фантазії; дехто полюбляє шахи, а дехто футбол; вони читають книжки і їх обговорюють. Коли Софійка їде за кордон, саме книжки стають однією з ниточок, які допомагають підтримувати їй зв’язок із Марком.
Інша важлива тема твору – це вибір життєвого шляху. В одних героїв залишився рік навчання, позначеного важкою підготовкою до ЗНО і безкінечними заняттями з репетиторами, у інших – два роки, але вони теж тяжкі. Разом із героями проходить цей шлях і читач, розуміючи, що те ж ЗНО не таке страшне, як його малюють, якщо просто не лінуватися працювати впродовж року. Дехто, як Дана, з деяких предметів може якісно підготуватися і самостійно.
Набагато важливішим та складнішим є вибір майбутньої професії, щоб не помилитися і не витратити даремно кілька наступних років. Треба зрозуміти, чим саме хочеш займатися, а інколи й переконати батьків, як це відбувається, наприклад, у випадку Юліка.
Хочу ще про дещо сказати. У Сашка є дуже цікавий старший брат Андрій. Він розуміється на автомобілях, а його гараж, де збираються і друзі молодшого Сашка, – то справжнє сакральне місце для їхньої компанії. Коли Андрій навчався у школі, то був грозою всіх місцевих хуліганів. Водночас він дуже розвинений інтелектуально, любить читати; багато книжок Сашко прочитав за підказкою брата. Андрій їде за кордон, і спілкуватися на відстані братам складно, бо таке спілкування не наповнене емоціями.
У школі зараз є схожий на Андрія хлопець – Антон Орлик.
«Його всі бояться – кажуть, він може розмазати Васю Баркача по стінці, а зробити це дуже непросто. Але Марко знає, що Орлик слухає Моцарта і Баха, любить читати книжки і має найчистіші в світі білі кросівки» (С.16) – ось іще варіант поєднання інтелектуального і фізичного розвитку, що є рідкісним у сучасній літературі.
Багатогранно розвинена і художниця Софійка.
«В неї був насправді класний характер, і, як виявилося потім, за її сором’язливістю ховалася ціла купа несподіваних речей. Софійка обігравала всіх у бридж і навіть навчила їх грати в покер, вона добре вміла блефувати. Вона зналася не тільки на книжках, а й на футболі і на комп’ютерних іграх, тому хлопці зразу її заповажали. Софійка часто грала з Юліком в шахи, і він щоразу впадав у короткочасну депресію, коли їй вдавалося виграти партію за декілька ходів» (С.23-24).
Ці приклади показують, як можуть об’єднуватися самодостатні, розвинені люди, і це дуже гарний приклад для молоді.
Мене дуже порадувало, що у творі немає сексизму і гендерних стереотипів, за що хочеться окремо подякувати авторові.
Ще одна важлива тема, якої твір лише торкається, але це те випробування, яке має пройти кожен, – випробування зміною оточення. Яскраво це показано у розмові між Марком та Антоном:
«Він раптом зрозумів, як йому не вистачатиме в гімназії Орлика – завжди спокійного, врівноваженого і впевненого в собі.
– Шкода, що тебе більше не буде… Маю на увазі, в гімназії.
– Нікуди я не подінусь. Обов’язково ще зустрінемося. Може, це такий тест – чи подзвоню я, якщо не треба віддавати тобі книжки? – посміхнувся він» (С.174).
Хоча насправді зберегти дружбу, коли життя змінюється, досить складно. Так у книзі натякається, що треба жити зараз, не сподіваючись на майбутнє. Треба жити сьогодні, не відкладаючи задуми на потім. І це теж ознака дорослішання.
У творі багато роздумів, поетичних пейзажів, описів… Та всі вони створені такими, що віриш – саме так дивляться на світ ці вже не діти, але ще й не дорослі люди. І разом із ними грієшся цією красою багатого світосприйняття і ти сам.
Під час читання «Літака в небі», мені самій згадалися шкільні роки. Шкода, що не у всіх є такі друзі, така компанія однодумців, як у героїв цієї книги. Але хіба не від нас залежить таке об’єднання?.. І починати варто чим раніше, тим краще.
Це глибока, але не складана книга про шкільне життя. Вважаю, що багатьом підліткам буде корисно її прочитати.
