Наталія Безвозюк. Напій з двохсотрічною витримкою на підмостку одеської опери

Leavs in Battery Park

Виховання нового покоління глядачів – таке завдання поставила перед собою одеська опера в новому театральному сезоні. Екскурсії театром для дітей, нова постановка “Чіполіно”, а також сучасне прочитання “Любовного напою” Доніцетті. Останнє якраз було орієнтовано особливо на молодь. Мабуть, працівники театру відчувають: потрібно виховувати свою.

Написана за 2 тижні та поставлена у ХIX столітті, опера “Любовний напій” зберегла свою актуальність і донині. Посил її не старіє: йдеться про істинні цінності, які залишаються непохитними у всі часи. По сюжету, молодий хлопець Неморіно (тенор Дмитро Міхеєв) закоханий в розумну, але вередливу та байдужу до нього Адіну (сопрано Аліна Ворох). Якось парубок підслухав розмову коханої та її подружки. Виявилось, що обидві захоплені давньою легендою про Трістана та Ізольду: випивши чарівного зілля, Ізольда закохується у Трістана. Коли ж у селище приїжджає лікар Дулькамара (бас Василь Навротський), який продає ліки від усіх хвороб, Неморіно звертається до нього по чудодійний напій. Але лікар-пройдисвіт обманює молодика, продавши йому плацебо – звичайнісіньке вино…

Сюжет давній як сам театр – закохані проходять крізь перешкоди, які стоять на шляху до їхнього щастя. Навіть долають самих себе і труднощі, які самі ж і створили. Комедія, в якій висміюється простодушність хлопця, який вірить, що можна купити кохання – дихає актуальністю. Здається, працівники Одеського національного академічного театру опери та балету не помилилися: лібретто опери легко може бути реалізовано не лише в стилістиці села ХIX століття але й в сучасних декораціях. І це чудово вийшло в режисера-постановника Оксани Тараненко.

“Осучаснення” опери не виглядає як загравання до молодого, недосвідченого глядача. Хоч прочитанню притаманна певна легковажність, це не заважає чудовому музичному супровіду. Високі дзвінкі голоси одеської опери виконують арії професійно, оркестр під керівництвом Валерія Регрута відповідає високому професійному рівню вокалістів. Окрім того, режисер не доводить історію до абсурду, притаманному сучасним постмодерніським виставам, – зберігаються найголовніші інтриги, колізії, що були в самого Доніцетті.

“Родзинками” інтерпретації стали спецефекти: відеопроекції та особливий підхід до освітлення сцени – спроба створити ефект неонового світла. На екрані з’являються кадри з реклами, а під час виконання арії лікаря Дулькамари – бачимо стилізоване під pop-art відеозображення актора, який співає. Декорації на сцені рухомі та постійно змінюють своє положення. Особливе дивне символічне значення у одного з декоративних елементів – фонтана з великим блакитним ананасом, створеним з пластикових пляшок. Художник Людмила Нагорна пояснює, що колір фрукту відображає блакитне неонове світіння, штучне світло екранів – те, без чого більшість не уявляють свого існування зараз. Втім, ця думка не з’являється при перегляді вистави, а сама присутність фонтану з ананасом лише спантеличує глядача. Ще більше виникає питань, коли виявляється, що блакитний ананас – товарний знак “любовного напою”.

Наближує глядача до цієї любовної історії й інша атрибутика. На відміну від більш автентичних постановок, інтерпретація Оксани Тараненко не залишає майже ніяких слідів архаїки – ні декорацій, ні історичних костюмів. Замість селянського одягу XIX століття актори вбрані в одежу стилю “casual”: повсякденні футболки, брюки у жінок, довгі, легкі сукні з квітковим принтом. На своє весілля Адіна вдягає досить епатажний наряд – білу сукню, що своїм виглядом нагадує кремове тістечко, на голову – корону. На сцені герої користуються різними гаджетами, до прикладу, головна героїня вистави ні на секунду не полишає свого рожевого планшету. Лікар Дулькамара постає перед глядачами у “байкерському” стилі, роз’їжджає по сцені на електромотоциклі. А головним завойовником сердець молодих селянок стає популярний телеведучий (в оригіналі – військовий). Дівчата буквально падають біля його ніг на червону доріжку, а журналісти полюють за ним як мисливці за рідкісною здобиччю.

Але всі відступи від класичного вигляду опери не роблять її гіршою та більш кумедною, ніж треба. У сухому залишку: сучасна одеська постановка “Любовного напою” підходить для перших відвідин оперного театру, а також для ознайомлення з самим явищем опери.