19 березня – день народження Ліни Костенко. Щиро вітаємо!

Ліна Костенко

Ліну Костенко називають поетом епохи. Її твори декламували й забороняли, її саму любили й ненавиділи. І хвала Господу, що люблять досі. І навіть – що досі ненавидять. Значить, її слово досі комусь пече.

Ліна Костенко – лауреат Шевченківської премії, премії імені Олени Теліги, премій Антоновичів і Петрарки, відзнаки Президента України, ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня, почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського й Чернівецького університетів.

Побажаємо нашій видатній письменниці міцного здоров’я і наснаги!

Ліна Костенко

ПОЕЗІЇ

зі збірки “Мадонна перехресть” (2012)

***

Коли замовкли менуети
і звук божественних терцин,
були й музики, і поети,
але не так, як перед цим.

Ішли віки, мінялись люди.
Адреси змінював Парнас.
Було все так, як вже не буде,
як вже при них, а не при нас.

О ради Господа святого!
Усі ж бувають молоді!
А все не так, як після того,
і все не так, як при тоді.

16.1V.2010

***

Навшпиньки повертаюся в ті дні.
Вони, як сонце, сходять у мені.

Там є наш дім і обрій твоїй рук,
і ще душа не відає розлук.

І ще є час для друзів і гостей,
І щастя є. І донечка росте.

І син малює квіточку зорі,
як той Маленький принц Екзюпері.

18.VI.2011

***

Віки живуть в старому фоліанті.
Душа шукає не прощення – прощ.
А дощ так само ходить по веранді,
екологічно небезпечний дощ.

І сам на сам зі Всесвітом імлистим
летить Земля із людством на плечі.
А дощ шепочеться із листям,
як я з тобою уночі.

11.V. 2005

***

Ліс був живий. Він не прощався.
Віки, здавалось, прошумить.
Якби я знала, що то щастя,
я б зупинила оту мить.

А я не знала, я ж не знала,
вона ж не скаржиться сама.
А мить минала і минала,
і от тепер її нема.

І тільки з відстані розлуки
обпалить, змусить, защемить –
твоя присутність, твої руки,
твоє обличчя у ту мить!

24.ІІІ.2002

***

Усе було – і сум, і самота.
І горе втрат, і дружба нефальшива.
А ця любов – як нитка золота,
що й чорні дні життя мого прошила.

Усе було, було й перебувало.
А ця любов – як холодно без неї!
Як поцілунок долі у чоло.
Як вічний стогін пам’яті моєї!

1.ІІІ.2010

***

Я думала, – це так, а то була вже Доля,
Душа ледь встигла стати на крило,
і раптом входить Вічність без пароля,
і все, що буде, вчора вже було.

А врешті, що ж, одмучилась і годі.
Але ж обридла звичка до нещасть!
Безмірно жаль, що ніжність вже не в моді.
І що життя ніхто вже не віддасть.

30.VI .2004

***

Ми хочеш тиші, хочем храмів.
Ми хочем музики й садів.
А всі залежимо від хамів,
від хрунів, хряків і вождів.

Ми всі залежимо від хамів!
Від їхніх кланів і сваволь.
У нас немає наших храмів,
у нас немає наших доль.

Нас убиває їхній атом.
А їх все більше, їх орда.
Ми що не виборем, то втратим,
і в цьому вся наша біда.

24. ХІ. 2006

***

Ні щастя, ні волі, ні чуда,
ні часу, хоч би про запас.
Живу, все життя не почута,
причетністю вбита до вас.

Ні честі, ні мови, ні згоди,
самі лише смутки і пні.
Коханий мій рідний народе,
ти збудешся врешті чи ні?!

23.VІ.2010

***

Подаруй мені, доле, у вікнах березу.
Хай спочине душа в оберегах беріз.
Я прийшла у цей світ, щоб пройти обережно,
не завдавши нікому ні смутку, ні сліз.

А натомість я мушу. Усе щось я мушу.
Бог посіяв мене у жорстокі ґрунти.
Тут не можна пройти, не поранивши душу.
Тут свобода не сходить, тут сходять хрести.

17.ІІІ.2010

***

Мені снилась дорога. Дорога – і все.
Ні куди, ані звідки, – не знаю, не знаю.
Просто снилась дорога, – ні шлях, ні шосе,
а дорога й дорога, – іду й проминаю.

Тільки десь ніби вогник далеко в степах.
Може, мати стоїть на німому порозі.
Може, це вже Чумацький, а може, й не шлях.
Може, просто дорога, дорога в дорозі.

2.VI.2010

Чільне фото: 5 канал

  • 42
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    42
    Shares