Олена Мачульська. Коли вирує епідемія

Навіть ті, хто не хворий,
однаково носять заразу в своєму серці.
Альбер Камю «Чума»

Коли вирує епідемія – страшно. Погано, коли вона торкається тіла. Найгірше – коли душі.
Кажуть, що вчитися треба на чужих помилках. Далеко не так. Навіть, зовсім.
Вчаться у себе. Всередині. Зовнішність всього-на-всього обгортка дорогого шоколаду, який почасти занадто гіркий на присмак.
Марк Захаров чітко дає це зрозуміти своєю телевиставою «Пир во время чумы» за однойменною трагедією Олександра Пушкіна.
У місті епідемія чуми. Хворі містяни помирають. Живі – воліють допомоги. Це перше, що бачу в кадрі. Боязко дивитися далі, чекати фіналу. На думку спадає Альбер Камю зі своєю «Чумою». Надто у нього її багато. А тут ще й банкет під час неї. Трохи абсурдно…
Перед моїми очима тепер постійно стоять її очі. Холоднодзеркальні. Наче дно криниці. Але кольору неба. Мері пронизує ними. Свідомо чи не свідомо – не знаю. Але я усвідомлюю, що ведуся на її очі.
Не можу витримати погляду Мері крізь ошатний келих. Претензійний погляд.
А голос і пісні?! Наче мелодійно, зі смаком і слухом, але повіває «чумою». Ні, не хворобою тіла – душі. Жалібні мотиви звинувачують увесь світ. Цнотливий образ Мері ще більше збентежує. Не знаєш, чого чекати далі..
Пишний стіл, вогонь і мертві. Лякають не померлі фізично, а відмерлі душею. Вони виглядають як зграя загнаних вовків, але, водночас, кожен сам за себе.
Накривши стіл, думають, що так їх слабкість зашифрована. Насправді, оболонка візуальна зіграла не на їх користь.
Чітко видається «я» кожного. Скляні обличчя, наче мури, утворюють блокаду. Вони живуть у світі ілюзорному. Намагаються втримати та оберегти цю ілюзію від краху. Та не всі з цим погоджуються.
Несподіваним поворотом подій є крик Луїзи: «Не в моде теперь такие песни». Розуміючи, що це протест, Вальсінгам Караченцева наказує Мері: «Брось, Мери, ей воды в лицо».
Він і усвідомлює, що Луїза права, але не може цього показати при всіх. Може, сумнівається в собі. Аби не видати, Вальсінгам присвячує гімн чумі. З шаленими очима співає його.
Головні ролі варто віддати очам. Очам усіх героїв. Їм вдається «втримати».
Хвилюючим моментом був епізод, коли з’являється священик і «відкриває» на них їх же очі. Дорікає в блюзнірстві й безбожності. Заклинає припинити банкет і розійтися по домівках, однак Вальсінгам заперечує, що у них похмурі будинки, а юність любить радість. Тоді священик нагадує, що ще три тижні тому він ридав над могилою своєї матері і бідна жінка зараз плаче на небесах, бачачи його. Вальсінгам просить священика віддалитися/ Просить ім’ям покійної дружини, яке приводить його в безвихідь. Каже, що його занепалий дух ніколи не досягне того місця, де зараз його мати і дружина. Священик йде, банкет триває, Вальсінгам залишається в задумі.
А зелене світло й червоне вино в келихах робили їх і так живими трупами.

Довідка телевистави «Пир во время чумы»:
Телевистава за однойменною трагедією Олександра Пушкіна до 175-річчя з дня народження поета.
Режисер: Марк Захаров.
Оператор: Борис Лазарєв.
Композитор: Олексій Ніколаєв.
Вихід на телеекрани 1974 року.
Актори: Микола Караченцев
Тетяна Дербеньова
Галина Яцкіна
Олег Янковський